Лебединський вітряк - Олександр Волик

Пам’ятаєш, діду-вітряче, як я звідси пішов молодим,
З валізою батька, у вишиванці — із серцем гарячим, живим?
Ти мені навіяв вітру у крила — і я полетів у світи…
Я колись повернуся додому — мене сивого зустрінеш ти.

Ти стоїш на в’їзді в село Лебедин — як сторож моїх доріг,
Першим стрічав і проводжав — як рідний мене беріг.
Скрипіли твої крила мені, малому, мудрістю сивих літ.
Ти дивився, як я виростав, як шукав свій перший політ.